29/07/2026
ІНТЕРВ’Ю З ВЕТЕРАНОМ МИКОЛОЮ ВАСИЛИКОМ
Мавка: Де Ви зустріли повномасштабне вторгнення?
Микола: За кордоном, я тоді жив і працював у Чехії
Мавка: Коли й як вирішили повернутися до України та мобілізуватися?
Микола: Я не міг просто сидіти у Чехії, мене всього розривало від тих новин, що приходили. Тоді я зібрався та приїхав додому та відразу того дня, взявши вдома військовий квиток, відправився до військомату. Там мені заявили, що не потрібні люди, бо на початку повномасштабного вторгнення було багато добровольців, однак я за освітою фельдшер, тому знаю: на війні медики потрібні
Мавка: Чи мали попередній бойовий досвід?
Микола: Ні, за плечами була лише строкова служба у Нових Петрівцях (військова частина 3027) 15 квітня 2015-8 жовтня 2016 рр. , хоча практика стрільби там була у мене хороша, плюс і там я був медиком
Мавка: Якщо не таємниця, де, скільки та ким служили?
Микола: Коли я наполіг у військкоматі, мені відразу відповіли що є набір в «десятку»)) Я тоді поняття не мав, що це за бригада, а виявився «Едельвейс»! Я потрапив до Збройних Сил України третього березня 2022 р. до 10-ї гірсько-штурмової бригади, 8-го гірсько-штурмового батальйону, 1-ї роти, служив бойовим медиком взводу вогневої підтримки. Безпосередньо брав участь у звільненні Київської області, пережив ракетний удар, брав участь у звільненні Чернігівщини та Сумської області, у боях на Харківщині, де я отримав поранення, ПТСР і все на купу. Демобілізований не через уламкові поранення, тому що вони не важкі, а через ПТСР, який не дає нормально жити та функціонувати без антидепресантів
Мавка: Давайте вшануємо пам’ять Ваших загиблих побратимів розповіддю про них
Микола: Я був свідком героїчної самопожертви. Не буду називати імен і точних місць без дозволу родин і побратимів, однак я бачив, як людина свідомо віддала своє життя, щоби жили інші з нашого взводу. Він врятував 20 чоловіків, молодий хлопець, життя в якого тільки починалось, а він нас всіх врятував. Вони для мене назавжди живі. Я тому і почав писати (Микола пише вірші) – щоб їхня жертва не стала просто статистикою, я пам'ятаю, тому що «доки людину пам'ятають, доти вона живе". І нехай живуть вони в пам'яті вічно
Мавка: Слава героям!
Розкажіть, будь ласка, про Вашу адаптацію до цивільного життя.
Микола: Життя дуже змінилося на до та після, та той шлях, який ми пройшли з побратимами, назавжди закарбований в пам'яті, як на граніті
Зараз я знов у Чехії, у Празі. Одружений. До речі, із дружиною познайомився на війні, тобто через військові обставини, але це вже інше😁
Адаптація – це найважче після війни... Коли адреналін спадає та ти опиняєшся у безпечному середовищі, ти у всьому починаєш бачити небезпеку та це дуже втомлює психічно. До речі, саме дружина мені дуже у цьому допомагає, вона мене розуміє найкраще!♥
Війна нікуди не зникла, вона всередині нас, як писав мій улюблений автор Ремарк: «Війна – це чистилище, де згорають душі»
