25/05/2026
Радянська влада роками формувала міф, що українці нібито не мали власної сильної бізнес-спільноти, великої промисловості чи впливових підприємців. Так само, як стиралася українська література, театр чи наука, стиралася й пам’ять про українське підприємництво.
Але українські підприємці були. Великі, успішні, впливові. Вони будували заводи, інвестували у виробництво, підтримували культуру й освіту та впливали на економіку свого часу.
Саме тому ми вирішили відродити пам’ять про українських підприємців і будемо розповідати про них у постійній рубриці — щоб повертати історії людей, які формували українську економіку задовго до появи сучасного бізнесу.
Один із найяскравіших прикладів — родина Симиренків.
Патріарх роду — Федір Симиренко — був кріпаком, але завдяки підприємницькому хисту викупив із неволі себе та всю родину, ставши одним із найбагатших промисловців. Один із його синів — Платон Симиренко — у 1843 році ініціював будівництво в селі Ташлик (на Черкащині) першого в Україні парового заводу з виробництва цукру-рафінаду.
Онука Федора — Левка Симиренка — радянський союз подавав переважно як «садівника» та того, хто вивів сорт яблук «Ренет Симиренка». Але за цим стояла значно більша історія, яку стирали і приховували.
Родина Симиренків була однією з найуспішніших українських підприємницьких династій ХІХ століття.
Вони створили потужний промисловий бізнес:
— будували перші парові цукрові заводи в Україні;
— запускали пароплави;
— впроваджували нові технології у виробництві.
Фактично вони створили один із перших в Україні промислових комплексів повного циклу: не лише виробляли цукор, а й виготовляли обладнання для власних і інших цукрових заводів.
Значну частину прибутків віддавали на розвиток української культури та науки.
Їхній завод у Млієві (в Черкаській області) був одним із найсучасніших у тодішній імперії. Для працівників будували житло, лікарню, школу, театр — задовго до того, як це стало звичною практикою для великих компаній. Уже тоді Симиренки приділяли значну увагу соціальній відповідальності бізнесу.
Симиренки також підтримували українську культуру, фінансували видання українських книжок. Важливу роль родина відіграла в житті Тараса Шевченка — вони спонсорували видання «Кобзаря» у 1860 році, а також допомагали Шевченку після заслання.
Фактично це був приклад українського підприємництва європейського типу — де бізнес поєднувався з інноваціями, соціальною відповідальностю та підтримкою культури.
Після приходу радянської влади приватну спадщину Симиренків, як і багатьох українських підприємців, було знищено та націоналізовано, а саму пам’ять про них поступово спрощували до безпечних для системи образів. Так сталося і з Симиренками, яких більшість сьогодні знає лише через сорт яблук.
