26/08/2026
Сьогодні про взуття…
Пам’ятаєте, як колись в дитинстві мама казала:
- Ти виросла з цих сандаликів, треба нові…
Пам’ятаєте, як старі сандалики тиснули пальчик чи п’ятку… навіть тоді, коли мам чи бабця вирізали перед, щоб було місце пальчикам, чи обрізали п’ятку і робили шльопки. Та чи надовго такого апгрейду вистачало.
А нові сандалики… ми з радістю йшли в магазин, приміряли нові, тішились ними, навіть якщо вони і натирали ніжку інколи навіть до крові. Все одно ми сатарі змінювали на нові. І робили це з задоволенням.
Це було дитинство.
А зараз. Зараз ми теж з радістю купуємо нове взуття. Хоча і не виростаємо зі старого. Спочатку воно натирає ніжку, потім стає таким рідним і зручним, а потім, потім вимагає ремонту, потім розшляпується і вже стає непригідним щоб носити.
І знаєте про що я зараз?
Я зараз зовсім не про взуття.
Переконання і програми. Чому ми не можемо поступати так просто з своїми переконаннями і програмами як із взуттям.
Скажу просто. Своя система нам для бачення майже недоступна. Це як очі. Щоб їх побачити, треба дзеркало.
В жіночому клубі з вересня будем вчитись бачити програми роду і сімʼї. І, як буде в вас на то бажання, щось з цим робити.
Кому цікаво – пишіть.
Переможемо!🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Слава Україні!💛💙
Любові Вам!!!♥️♥️♥️